26.09.2022 Гурток "Бісероплетіння".
"Історичні відомості про прикраси".
Мета:Основними завданнями є вивчення основ нанизування бісеру, яке ввібрало в себе багатовікову історію народу, його традиції, уявлення про красу і гармонію.
Великий вплив має виготовлення робіт з бісеру на розумовий розвиток дітей, на розвиток їхнього мислення. Праця з бісером і його замінниками виробляє вміння бачити прекрасне, намагання самому створити щось гарне, незвичайне Прикраси є невід"ємним доповненням традиційного народного одягу. Різноманітні прикраси були не лише окрасою вбрання, а й проявом майнового стану їх власників, за яким можна було визначити, з якого регіону походить людина.
Наприкінці XIX - початку XX ст. серед українських селян остаточно сформувались найбільш поширені традиційні прикраси: шийні та нагрудні вироби (намисто, дукач, криза, пацьорки, згарда, гердан та ін.), а також вушні прикраси.На Україні прикраси з бісеру, як і корали, дукачі, згарди, дуже популярні у
населення. Виготовлені з бісеру вироби мали притаманні лише їм орнамент, колорит, місцеві назви. Яскраві бісеринки («пацьорки» або «коралики» – на Закарпатті та ін.) нанизували на сурову або шовкову нитку чи кінську волосінь і переплітали між собою, складаючи яскравий рисунок геометричного орнаменту з чергуванням ромбів, хрестиків, цяток, рівних або ламаних ліній, дуже близький до орнаментальних мотивів вишивок і тканих виробів. Згодом у деяких районах з’явилися рослинні орнаменти із стилізованих квіточок, гілок та листочків.
Носили прикраси по-різному: в одних селах тільки жінки, в інших – і молодиці, і дівчата; одягали їх кожний день або тільки в свята; ними прикрашали чоловічі капелюхи, дівочі весільні головні убори т. д. Найпоширенішими були шийні та нагрудні жіночі прикраси у вигляді вузеньких смужок, плескатих ланцюжків та заокруглених ажурних комірців.
Керівник гуртка:Ольга Воронянська
